Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Виявляється, насильство — це ще й:

 погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

 невиразні погрози, як-от: «Ти в мене дограєшся!»;

 погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на                   розлучен­ня, розповісти про щось;

 заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб «помститися» партнеру);

 ламання та знищення особистих речей;

 використання брутальних слів, лайка;

 принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

 контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

 заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

 звинувачування у всіх проблемах;

 критикування думок, почуттів, дій;

 поводження з ним/нею як із прислугою;

 ігнорування.

 

Насильством щодо дітей крім цього слід вважати:

 нехтування дитиною;

 нехтування обов'язками стосовно дитини;

 відсутність у сім'ї доброзичливої атмосфери (психологічна ізоляція);

 недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

 втягування дитини в з'ясування стосунків між батьками та                   викорис­товування її з метою шантажу;

 недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті,                 медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально              спроможні зробити це;

 використання алкогольних напоїв (наркотиків) до втрати

самоконт­ролю над діями;

 нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу,

при­хильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім'ях. Ми не роз­глядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхні батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не за­мислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що ду­мають тільки про те, як би відстояти свою позицію. їм однаково, що відбу­вається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторон­німи спостерігачами.


Пам'ятайте!

В сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе й до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахун­ком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насиль­ством?

Діти, що були свідками насильства в сім'ї, засвоюють:

1. Насильство—це засіб розв'язання конфліктів або отримання бажа­ного.

Цю навичку вони переносять в оточення спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім'ю та на своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві — найвпливовіші.

Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного ре­зультату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

 3.  Довіряти людям, особливо дорослим — небезпечно.

У своїх сім'ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спро­можні розуміти почуття інших людей.

4.   Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.

Дитина не може відкрито виявити свої справжні почуття в сім'ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт, вона втрачає цю навичку — виявляти свої справжні почуття.

Дієві тільки негативні почуття — вони привертають увагу, піднімають авторитет — тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

 або приховує свої почуття в сім'ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

 або керується принципом — мовчи, терпи і принижуйся.

У сім'ях, де в стосунках із дітьми переважають контролювання, нехту­вання дитячими потребами, тиск, приниження одне одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, що не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам'ятати, що дитина — це наше дзеркало.